Вони можуть роками залишатися непомітними… Їхні личинки здатні оселятися не лише в кишечнику, а й у печінці, легенях, м’язах, очах чи навіть головному мозку…
Стрічкові гельмінти, або цестоди, — одна з найцікавіших груп паразитів, що мають складні життєві цикли. Для їхнього розвитку можуть бути потрібні різні хазяї: людина, свійські та дикі тварини, риби, а в окремих випадках — навіть блохи!
Дорослі паразити багатьох видів мешкають у кишечнику людини. Вони мають довге сегментоване тіло та спеціальний орган прикріплення — сколекс, за допомогою якого утримуються в організмі хазяїна. Власної травної системи цестоди не мають — поживні речовини поглинають через поверхню тіла.
Але найбільший інтерес становить не їхня будова, а те, наскільки різними можуть бути шляхи зараження і наслідки для людини. Одні види потрапляють в організм з недостатньо термічно обробленим м’ясом, інші — з рибою, а деякі передаються при проковтуванні яєць паразита через забруднені руки, з водою чи продуктами. Є й зовсім незвичний шлях — через заражену блоху.
Тож поговорімо про те, де може ховатися ризик і як не дозволити паразиту стати небажаним мешканцем організму.
Не всі стрічкові гельмінти потрапляють до людини однаково
Бичачий ціп’як (Taenia saginata) передається людині через недостатньо термічно оброблену яловичину, якщо в м’ясі містяться личинки паразита. Бичачий ціп’як — один із найдовших паразитів людини: зазвичай він виростає до 4–12 метрів, а в окремих випадках може сягати 25 метрів.
Свинячий ціп’як (Taenia solium) може потрапити до людини також через недостатньо термічно приготовлене м’ясо (свинину). Його розміри дещо менші — довжина зазвичай становить 2–8 метрів. Він має ще одну важливу особливість: людина може заразитися його яйцями. У такому випадку розвивається не кишковий теніоз, а цистицеркоз — личинкові форми паразита можуть уражати різні тканини та органи, зокрема головний мозок і очі. Тобто для свинячого ціп’яка небезпечним може бути не лише шматок недостатньо приготовленої свинини, а яйця паразита можуть потрапити до організму через забруднені руки, воду або харчові продукти.
Чому одного з цих ціп’яків називають «озброєним», а іншого — «неозброєним»?
Усе залежить від будови сколекса — органа прикріплення. Свинячий ціп’як має чотири присоски та подвійний ряд гачків, тоді як у бичачого ціп’яка гачків немає — лише чотири присоски. Саме ці гачки й стали тією самою «зброєю», що дала назву паразиту. Міцніше прикріплення ускладнює видалення свинячого ціп’яка зі стінки кишечника, тому позбутися його складніше.
Широкий лентець (Dibothriocephalus spp.) пов’язаний із вживанням зараженої риби. Ризик виникає при споживанні сирої або недостатньо термічно обробленої риби (часто – в’яленої або сушеної). Зараження може тривалий час залишатися непомітним. Іноді з’являються біль або дискомфорт у животі, нудота, порушення травлення, слабкість. Для окремих видів широкого лентеця характерний ризик дефіциту вітаміну B12 та розвитку анемії. Широкий лентець зазвичай досягає 2–15 метрів, але описані випадки, коли його довжина сягала 25 метрів.
А ось в ехінокока (Echinococcus granulosus та інші види) – зовсім інший шлях зараження. Людина заражається не через м’ясо тварини, а внаслідок проковтування яєць ехінокока. Вони можуть потрапити на руки, овочі, ягоди, зелень або у воду із забрудненого довкілля. Основними остаточними хазяями ехінокока є собаки та інші представники родини псових.
Людина є випадковим проміжним хазяїном. Після потрапляння яєць до організму личинки можуть проникати через кишечник у внутрішні органи. Найчастіше уражаються печінка та легені, де поступово формуються ехінококові кісти. Вони можуть мати розміри від кількох сантиметрів до 10–20 см, у рідкісних випадках – перевищують 30 см. Ехінококоз може тривалий час не мати виражених симптомів, а перші прояви залежать від того, який орган уражений.
Важливо пам’ятати: ехінококоз не передається просто від погладжування собаки. Небезпека пов’язана з потраплянням яєць паразита до рота — наприклад, із забрудненими руками після контакту з твариною або забрудненими об’єктами довкілля.
Є й значно рідкісніший шлях зараження. Огірковий ціп’як (Dipylidium caninum), який паразитує переважно у собак і котів, може передаватися людині при випадковому проковтуванні зараженої блохи. Розміри огіркового ціп’яка значно менші, ніж у більшості цестод — його довжина зазвичай становить 10–70 см.
Отже, саме поняття «стрічкові гельмінти» об’єднує паразитів з дуже різними життєвими циклами та шляхами зараження.
трічкові гельмінти: як не стати їхнім хазяїном?
Більшість профілактичних заходів прості, але саме їх регулярне дотримання допомагає перервати життєвий цикл паразитів.
М’ясо та рибу необхідно добре термічно обробляти. Не варто куштувати сирий фарш або вживати сирі чи недостатньо приготовлені м’ясні та рибні продукти, якщо їхня безпечність не гарантована.
Руки — один із найважливіших факторів профілактики. Їх потрібно ретельно мити з милом після туалету, роботи з ґрунтом, контакту з тваринами та перед приготуванням і вживанням їжі.
Овочі, фрукти, ягоди та зелень, які їдять сирими, потрібно ретельно мити. Для пиття та приготування їжі слід використовувати безпечну воду.
Не купувати м’ясо та рибу в місцях стихійної торгівлі, де немає гарантії проведення необхідного ветеринарно-санітарного контролю.
Дбати про домашніх тварин. Регулярні ветеринарні огляди, своєчасна боротьба з блохами та недопущення згодовування собакам сирих субпродуктів невідомого походження допомагають зменшити ризик паразитарних захворювань.
І, звичайно, важливе значення має санітарний стан довкілля — недопущення забруднення ґрунту та води випорожненнями людей і тварин.
Слід зазначити, що до паразитологічної лабораторії ДУ «Миколаївський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України» з метою діагностики зверталися з усіма видами вказаних гельмінтів, тобто, ця проблема реальна!
Якщо є підозра на зараження
Стрічкові гельмінтози не завжди мають яскраво виражені симптоми. Насторожити повинні тривалі розлади травлення, біль або дискомфорт у животі, нудота, слабкість, незрозуміла втрата ваги, ознаки анемії. При кишкових цестодозах можна помітити членики паразита у випорожненнях.
Водночас тільки за симптомами визначити вид паразита неможливо. Не варто самостійно приймати протигельмінтні препарати «для профілактики» — спочатку потрібно встановити, чи є зараження і з яким саме паразитом воно пов’язане.
При появі підозрілих симптомів або після ситуації, яка могла призвести до зараження, варто звернутися для проведення лабораторних досліджень до паразитологічної лабораторії ДУ «Миколаївський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України» за адресою: м. Миколаїв, вул. 8 Поздовжня, 11-А, тел.:
(0512) 41-58-30. За наявності симптомів також варто проконсультуватися з сімейним лікарем або лікарем-інфекціоністом.
Незважаючи на те, що у кожного стрічкового гельмінта — свій шлях, наше завдання — зробити все, щоб цей шлях не привів його до людини… Будьте здорові! Бережіть себе та близьких!
