Є професії, які просто обирають, а є ті, з якими проживають усе життя. Саме так про свій професійний шлях говорить ЛЮДМИЛА ОЛЕКСІЇВНА БОНДАР, завідувач мікробіологічної лабораторії, лікар-бактеріолог Баштанського районного відділу.
Її історія в санітарно-епідеміологічній службі розпочалася ще у 1980-х. Але, якщо повернутися ще далі — до шкільних років, — то, здається, іншого шляху для себе вона просто не бачила.
«У мене два брати були медичними працівниками. Тому медицина була поруч із дитинства. Інших варіантів я навіть не розглядала», — згадує Людмила Олексіївна.
У 1984 році вона закінчила Київський медичний інститут, санітарно-гігієнічний факультет за спеціальністю лікар-гігієніст, епідеміолог. Батьки дуже переживали, чи вступить донька. А вона одразу після школи вступила — і розпочала свій самостійний професійний шлях.
Першим місцем роботи стала центральна районна лікарня в Овідіополі Одеської області, куди молоду спеціалістку направили за розподілом. А вже у 1986 році життя привело її до Баштанки — до санітарно-епідеміологічної станції.
Спочатку працювала санітарним лікарем, а у 1999 році — вже лікар-бактеріолог. Вона добре памятає і саму атмосферу тих років, новеньке приміщення санепідстанції, просторі, світлі кабінети з новою лабораторією та, як згадує Людмила Олексіївна, «суперовими умовами» для роботи.
І ось уже багато років — її професійне життя нерозривно пов’язане з лабораторною справою.
«Я не уявляю себе на іншій роботі. Однозначно – ні!», — говорить Людмила Олексіївна.
За цими словами — не просто роки стажу. За ними — сотні робочих днів, відповідальність, складні ситуації, необхідність щоразу зосередитися, перевірити, подумати ще раз і зробити свою роботу максимально добре.
Одним із найскладніших періодів у професійній пам’яті залишається 1999 рік — спалах дифтерії.
«Пам’ятаю той період. Було непросто. Це був важкий час для всіх, хто працював тоді в службі».
А ще в її спогадах — люди, які свого часу допомагали молодим спеціалістам ставати професіоналами.
Особливо Людмила Олексіївна згадує керівництво обласної санстанції, яке допомагало, навчало, завжди було поруч. Такі люди запам’ятовуються…
Є у цій історії ще одна особлива деталь.
Разом із Людмилою Олексіївною усе життя поруч і її чоловік. Вони познайомилися ще в інституті, там же одружилися, разом навчалися на одному факультеті і обоє присвятили своє життя санітарно-епідеміологічній службі.
Виходить, що їхня спільна історія — це не лише сім’я. Це ще й одна професія, одна справа і десятиліття поруч.
«Фактично половина життя проходить на роботі. А друга половина — ми спимо, — усміхається Людмила Олексіївна. — І робота мені завжди була в радість».
Мабуть, саме в цій простій фразі — найбільше про професійну відданість.
Без гучних слів. Без пафосу. Просто людина багато років приходить на свою роботу і робить її з любов’ю.
І коли запитуєш, чи могла б вона сьогодні уявити себе в іншій професії, відповідь залишається незмінною: «Ні. Я не уявляю себе на іншій роботі».
У цьому і є справжня цінність професійного життя — коли робота стає не просто місцем, куди приходиш щодня, а справою, з якою пов’язана значна частина твого життя, твої спогади, твої люди і твоя історія.
Людмила Олексіївна Бондар — одна з тих людей, на чиєму досвіді тримається пам’ять і наступність нашої служби.
