Люди, які живуть із ВІЛ, часто стикаються з емоційними труднощами, почуттям ізоляції та тривогою. Дослідження показують, що депресія серед таких людей зустрічається у два-чотири рази частіше, ніж серед загального населення, — і це не просто «поганий настрій» чи «втома», а серйозний розлад, що може суттєво впливати на якість життя.
Люди, які живуть з ВІЛ, мають підвищений ризик розвитку депресії через біологічні, психологічні та соціальні фактори.
Вірус імунодефіциту людини може безпосередньо вражати центральну нервову систему, викликаючи нейрозапальні процеси. Це впливає на рівень нейромедіаторів, зокрема серотоніну та дофаміну, що грають ключову роль у регуляції настрою.
Дізнавшись про позитивний ВІЛ-статус, багато людей переживають сильний емоційний стрес, що може призвести до почуття безнадії, тривожності та депресії, особливо якщо не знають про сучасні методи лікування ВІЛ-інфекції, які дозволяють жити повноцінним життям і знизити ризик передачі вірусу до нуля.
Депресія може знижувати прихильність до антиретровірусної терапії; погіршувати якість життя і підвищувати ризик розвитку соматичних захворювань.
Розпочинати лікування ВІЛ-інфекції слід одразу після встановлення діагнозу. Перед початком лікування важливо обговорити з лікарем свій психоемоційний стан, а в процесі терапії — відверто повідомляти про будь-які зміни у настрої, мисленні чи самопочутті.
Також важливо дотримуватися схеми лікування, регулярно приймати ліки, а ще чесно інформувати лікаря про вживання алкоголю, психоактивних речовин або інших медикаментів, оскільки вони можуть взаємодіяти з АРТ і впливати на ефективність лікування.
Якщо ви помічаєте у себе зміни настрою, втрату інтересу до звичних справ, пригніченість або тривожність, варто оцінити свій психоемоційний стан.
Депресія — це хвороба, яку не вилікувати без допомоги фахівця, як не вилікувати хворий зуб без допомоги стоматолога. Тому не соромтеся звертатись до фахівця з психічного здоров’я — це може бути сімейний лікар, який пройшов навчання за програмою mhGAP.
