Є люди, про яких у колективі говорять із особливою теплотою. Не тому, що вони прагнуть бути в центрі уваги, а тому, що за роками їхньої роботи стоїть щось значно більше, ніж просто послужний список. Знання, досвід, принциповість, людяність — і та професійна планка, яку вони непомітно для себе самих залишають після себе іншим.
Ліля Вікторівна Саганєвич — саме така людина.
Колеги характеризують її як надзвичайно грамотного, скрупульозного й дуже відповідального фахівця. Вона з тих людей, для яких у роботі немає дрібниць. Документ має бути опрацьований уважно, цифра — перевірена, висновок — обґрунтований. До справи вона ставиться не просто серйозно — так, ніби кожне рішення має бути настільки точним, щоб за нього можна було відповідати не лише професійно, а й по-людськи.
І водночас у цьому строгому професійному характері — дуже жіночна, тендітна й красива жінка. Мабуть, саме цей контраст і запам’ятовується найбільше: зовнішня делікатність і внутрішній стержень.
Її професійний шлях розпочався у 1981 році, після закінчення Дніпропетровського медичного інституту. Ще під час навчання вона обрала для себе комунальну гігієну — напрям, який згодом стане справою всього її життя.
Вона й сьогодні з особливою вдячністю згадує тих, хто свого часу допоміг їй зробити цей вибір.
Любов до професії їй прищепив Михайло Якович Шелюг — завідувач кафедри комунальної гігієни, видатний український учений-гігієніст, доктор медичних наук. Важливими наставниками у студентські роки були також куратор групи, професор Едуард Анатолійович Деркачов та професор Рафаїл Давидович Габович.
Для Лілі Вікторівни це не просто прізвища з далекого минулого. Це люди, які сформували її професійне бачення, навчили дивитися на гігієну не лише як на набір нормативів і правил, а як на науку, безпосередньо пов’язану зі здоров’ям людини.
А далі була вже практика — Миколаїв, санітарно-епідеміологічна служба, щоденна робота і нові наставники.
Серед тих, кого вона згадує з особливою вдячністю, — Микола Іванович Гончаренко, Анатолій Іванович Кольц, Володимир Іванович Клочко, Сергій Миколайович Козулько та Владислав Анатолійович Раєвський — досвідчені фахівці та керівники санітарно-епідеміологічної служби, з якими свого часу перетнулися її професійні дороги. Це люди, які були поруч на важливих етапах її професійного становлення, ділилися досвідом й водночас допомагали рости у професії. Багато років минуло відтоді, але вдячність до своїх наставників, схоже, не має терміну давності.
З серпня 1981 року Ліля Вікторівна працювала в санепідстанції Інгульського району Миколаєва — спочатку лікарем з комунальної гігієни, а згодом очолила нове відділення «Здоров’я та навколишнє середовище», створене вперше в області саме в Інгульському районі. Це було закономірно для території з великою концентрацією промислових підприємств і, відповідно, особливими ризиками для здоров’я людей. А в грудні 1994 року, вона стала завідувачкою відділення комунальної гігієни Миколаївської обласної санепідстанції.
У її професійній біографії були періоди, коли від знань і рішень фахівців залежало дуже багато. У 1991, 1994 та 1995 роках вона брала участь у роботі державної санітарно-епідеміологічної служби з локалізації та ліквідації осередків холери в Миколаєві та області.
Були й інші непрості сторінки. У 2000 році Ліля Вікторівна брала активну участь у роботі з ліквідації наслідків надзвичайного екологічного лиха у п’яти селах Первомайського району. А моніторинг стану середовища життєдіяльності там продовжувався ще три роки.
Але її професійний шлях — це не лише надзвичайні ситуації, складні завдання та відповідальні рішення.
Це ще й постійне навчання.
У 2012 році вона була делегатом XV з’їзду гігієністів України у Львові, де обговорювали реформування державної санітарно-епідеміологічної служби, майбутнє гігієнічної науки, первинну профілактику неінфекційних хвороб та оцінку ризиків довкілля для здоров’я.
І сьогодні вона продовжує стежити за розвитком своєї професії, щороку беручи участь у міжнародній науково-практичній конференції з актуальних питань громадського здоров’я та екологічної безпеки України, яку проводить Інститут громадського здоров’я імені О. М. Марзєєва НАМН України.
Її професійна праця відзначена Почесними грамотами Міністерства охорони здоров’я України, Миколаївської обласної ради, Управління охорони здоров’я Миколаївської обласної державної адміністрації та ДУ «Миколаївський ОЦКПХ МОЗ».
Та, мабуть, є нагороди, які не видають на урочистих засіданнях.
Це — довіра колег, повага молодших фахівців і пам’ять людей, з якими разом пройдено десятки років роботи.
Сьогодні в Центрі багато людей, які давно працюють поруч із Лілею Вікторівною. Для когось вона — колега, для когось наставниця, а для когось просто та людина, до якої можна прийти зі складним професійним питанням і бути впевненим: вона розбереться. Уважно. Скрупульозно. До кінця.
Можливо, саме в цьому і є справжня цінність професійного довголіття — не просто багато років залишатися у своїй професії, а залишати в ній частину себе, своїх знань і свого ставлення до справи.
Історія Лілі Вікторівни Саганєвич — це історія людини, яка присвятила своє життя гігієні, здоров’ю людей і професії, яку колись обрала ще студенткою.
А для нашого Центру — це частина її історії.
